Відділ освіти Кельменецької районної державної адміністрації

Магія буковинських святинь

     По обидва боки дороги бігли наввипередки  дерева у барвистому вбранні. Золота осінь тихо спустилась на землю, щоб уже вкотре прикрашати світ.

     У салоні шкільного автобуса вчителі української мови та літератури  Кельменеччини жваво обговорювали  тільки-но прослухані  ними виступи заступника  начальника управління освіти Жанни Галай  з проблеми підвищення рівня знань учнів з української мови та літератури  для успішної здачі ЗНО, завідувача методичним кабінетом Олега Матковського про якісну підготовку учнів до олімпіад з базових дисциплін в 2019/2020 н.р., методиста РМК  Євгенії Яцишеної про заходи щодо підвищення якості знань учнів з української мови та літератури, висловлювали власні судження та пропозиції. Саме тими  виступами  і розпочався семінар філологів району, продовження якого переросло у форму виїзного засідання до буковинських духовної  та мистецької святинь.

     Автобус котився у напрямку Вашківців, на околиці яких розташований Свято-Аннинський жіночий монастир, що в народі називають Анниною горою. Завмираєш у передчутті незвіданого: яка вона, ота Гора, що за сила таїться в цій обителі, чому слава про святиню лине так далеко?

     За дружніми розмовами, обміном досвідом проведення сучасних форм роботи з учнями, новинками  методики  та дидактики час минув швидко.  І ось нарешті перед нами  славнозвісний монастир. При вході височить напис " Святая праведная Анна, моли о нас." На території обителі ведуться ремонтні роботи, головний храм взято в риштовання. Разом із входом до святині час ніби зупинився: тиша, спокій. Ранкова служба вже закінчилась. Одна з черниць, рухлива, як на свій вік, приємним голосом запросила  і провела нас до собору, де проходила служба за упокій. Переступивши поріг храму, відчувала, що душу ніби єлеєм помазали. Тут говорять з Богом, у молитві виливають Всевишньому все, що обтяжує серце, і ніби заново народжуються. А коли підняти очі вгору і глянути, наче отримуєш духовні крила, вмить забувши дрібні клопоти й негаразди. Вони ще більше дрібнішають  і розчиняються перед святим та вічним. Недарма музика церковних дзвонів і заколисує, і лікує.

     У тиші та спокої милувалися зовнішньою красою собору Святої Анни та нижнім храмом Великомучеників  Маковіїв, виглядом келій, де живуть черниці, господарських приміщень. Спало на думку: скільки мирян молились у цьому монастирі перед іконами і, віруючи, отримали зцілення різноманітних хвороб. Десятки тисяч! І не лише українців...

     А яка чудова панорама Вашківців відкрилася з Анниної гори! Було видно майже всю долину Черемошу та сині буковинські гори. Краса, яку варто побачити. Щось магічне є  на Анниній горі. Починаєш вірити і в легенди, і в перекази про неї. І взагалі починаєш вірити...

     Поверталися  освітлені, з миром у душі. Попереду ще одна святиня, уже мистецька – музей Володимира Івасюка, буковинського витязя,  генія музики, що своїми піснями прославив Україну на весь світ.

     Звичайна міська вулиця Чернівців. Біля одних дверей табличка з написом "Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка". За дверима, коли піднімалися східцями, у серці народився щем. З першим словом екскурсовода опинилися в  ХХ ст., потрапили в чудову атмосферу інтелігентної родини Івасюків, у якій народився, жив і виховувався Володя. Кожна річ композитора: чи то елемент одягу, чи предмет домашнього вжитку,  чи аркуш учнівського зошита, чи титул художньої книги, чи нагорода з пісенного конкурсу, чи музичний інструмент, що стали експонатами музею, хвилювала, адже її торкалися руки улюбленого співака, який пішов у вічність молодим, залишивши нам  магію своїх мелодій.

     Переходячи з кімнати в кімнату, слухали задушевні слова про взаємостосунки в родині, методику виховання дітей, материнське піклування про кожного члена сім’ї, міцну батьківську віру у своїх дітей та гордість за них. Дивувалися, настільки сильним був духовний зв'язок батька з сином, як болісно пережив Михайло Григорович смерть Володі.      Свідками пережитого горя стали книги "Елегії для сина " та "Монолог перед обличчям сина".

   Голос екскурсовода поволі затих, і на завершення зазвучала безсмертна "Червона рута" у виконанні автора. Її підхопили вчителі, і  я раптом здригнулася, оглянувшись. На мить здалося, що сам композитор  нечутно ввійшов до свого помешкання і незримо став поруч.

     Неохоче прощалися з родинним затишком Івасюків.  А з портретів, що висіли на стінах, дивився нам вслід життєлюбний, сильний, вродливий і молодий Володимир, ніби радів, що стільки гостей відвідало його господу. Очі веселі, навіть трішки усміхнені – життя вдалося. Усім його щедро наділив Господь: і вродою, і щастям народитися в чудовій люблячій  родині, і безсмертною славою, і безмежною любов’ю народу. Воістину буковинська земля щедра на мистецькі таланти.

     Поверталися назад, коли осіннє надвечір’я м’яко стелилося над землею. Колеги жваво обговорювали  побачене й почуте. Хтось віз для близьких подарунки з Анниної гори, хтось придбані в музеї книги. Стомлені, але задоволені  вчителі поглядали крізь шибки, де зухвала чарівниця осінь  за день ще більше розмалювала дерев різнокольоровими фарбами. У повітрі відчувалася легенька прохолода, а в серцях учасників семінару зоставалося тепло, яке ще довго грітиме їх та даватиме наснагу під час нелегких шкільних буднів. Адже семінар, за відгуками його учасників,  удався  на славу завдяки добросовісній  організації та старанням методиста районного методичного кабінету управління освіти Євгенії Яцишеної та педагогічного колективу Дністрівського НВК.

                                                                   Любов Федорук, вчителька української мови та літератури

                                                                                                      Бернівського НВК      

                                                                                                 



« повернутися до списку новин